Проблема поразки українських сил пов’язана з безперервними розмовами українських сил про свою поразку. Коли на політичному видноколі з’являється якась нова політична сила зі своїми засадничими програмними документами, то в них обов’язково в шухляді, про всяк випадок, будуть заготовлені нариси на тему “Чому ми програли?”. І обгрунтування поразки будуть найрізноманітнішими, починаючи від менталітету народу, закінчуючи авітамінозом суспільства. Якими б правильними не були їхні програми, поразка неминуча, адже вони не захотіли запропонувати нічого нового.

Вони лізли в політику зі своїми зашкорублими програмами і нудною риторикою, втягуючи себе в певні стандарти, граючи за певними правилами гри. В результаті усі вони капітулювали перед державним механізмом влади, увійшовши до такої, як їм здавалося, казкової країни, яка носить жахливу назву – бюрократичний апарат. Там не відстоюються національні інтереси. Там надається перевага боротьбі за місце на ринку для лотка – не більше того.

Єдине, що нового приносять з собою нові політичні сили – це свої маразми, які і то з часом постаріють. В сутності – це мерці. Призначення мерців удобрювати грунт, а не псувати повітря.

Український спротив пропонує життя, взявши за основу патріотичні ідеали та любов до того, що по праву належить нам, ми закликаємо всіх людей доброї волі створити щось нове і неперевершене. Спротив – це ознака повноцінного життя і разом з тим невід’ємна складова, яка необхідна для подолання інерції власного трупа. Спротив – це динаміка, поштовх, рух вперед. Навіть стоячи обличчям до стіни, вихід є, бо в іншому випадку виникає концептуальне запитання: навіщо тоді голова і чому якась стіна може бути реальною перешкодою до поставленої мети. Людство в цілому, а українці зокрема не мають жодної мети. Ніхто не прагне величі, ніхто не має ніяких імперських амбіцій, натомість всі дружньо думають лише про поглиблення інтеграційних процесів і стабілізацію економіки. Все прогресивне людство прагне спокою, миру і злагоди, аргументуючи це тим, що вони вже давно втомилися від бурхливих подій. Але насправді це – ніщо інше як прояв слабкості і немощі. Україна якраз намагається мавпувати цю показну втому, не усвідомлюючи того, що втомлюватись не було від чого. В світовому масштабі Україна знаходиться десь на маргінесі, в підпіллі, поза законом. Той, хто знаходиться поза законом, може сам видавати нормативні акти і нав’язувати власні правила гри. І зараз Україна знаходиться в подібному стані. Коли всі найвищі цінності валяються на смітнику історії, коли шляхетні наміри нікого не обходять, а бажання щось змінити викликає у всіх тільки роздратування, саме тоді складаються найсприятливіші умови, щоб залізти на смітник витягти звідти відкинуті цінності, спробувати подратувати ними оточуючих і викликати загальне обурення своїми щирими намірами. Як би дивно це не звучало але Україна може протистояти усьому втомленому світу хоча б тому, що вона ніколи нічого не мала. І річ не в тому, щоб когось наздоганяти чи щось надолужувати. Геть усталені норми і загальноприйняті поняття!

Український спротив – це насамперед спротив зовнішнім і внутрішнім, навіть не ворогам, а швидше за все чинникам. Зовнішній чинник проявляє себе в образі європейської парадигми і північно-східного тоталітаризму. Заходу ми нав’яжемо власні цінності, Сходу – надамо власну диктатуру.

Внутрішній чинник – це суспільство – в’яле, кволе, немічне і бездіяльне. Це все в сукупності неначе пригнічує і обеззброює.Тому давно пора навчитися адекватно реагувати на подібні подразники. Необхідно реагувати як ті щури, які загнані в глухий кут, і які навіть в складних умовах не втрачають відчуття реальності, тому з величезним задоволенням кидаються в першу ліпшу пельку, вгризаючись в неї своїми гострими зубами.

Нам потрібна перемога – 100% і безапеляційна, а для цього слід розв’язати війну.

Відсутність війни – це відсутність вчинків. Будь-який вчинок – оголошення війни. І не варто перейматися чіткістю мети, вона все одно виробиться вході процесу, і наслідки цього процесу, як завжди, виявляться фатальними.