Ваня – простий хлопака з району, з нєхуйовим торсом, розумним і заклопотаним але добрим поглядом очей що рідко коли відступали перед ніжним а мо і дерзкім натиском місцевих кобіт.

Дуся – файна краля, тихий шепіт і маленька радість великого нічного Києва.

Вони зустрілись кілька тижнів тому в одному з пафосних нічних клубів. Арена жила своїм життям, він – своїм.

Тільки но закінчилась зустріч і він сидів в одному з кутків клубу, повільно попивав вино з бокалу і подумки підраховував свої комісійні від щойно проданої страховки, аналізував ту саму зустріч і весь той гамір, гламурні овочі, подекуди огидні а подекуди і сексуальні не могли відволікти його від почуття завершеності, досконалості і задоволеності собою.

Раптом щось порушило його ідилію, вона підсіла так несподівано і так не в тєму що він на хвилину розгубився . . .  Кілька секунд минуло – поки він встиг розгледіти її видающєєся будущєє :) і помітити ледь ледь досяжні зору, але такі збуджуючі сніжно білі стрінгі . . . .  

Постало величезне, ба навіть глобальне але таке риторичне питання – а що ж робити? Правду кажучи що робити – тут то думка була лише одна. Але така поведінка явно була йому не до шмиги, бісила через констатацію що клеять тебе а не ти, але крапаль збуджувала. Захавать гачок було дуже просто, але  . . . . ні. Чому тоді вона вибрала, тут думки розділились і поплив білий дим невизначеності.  В сраку . . . .  Пограємся . . . І . . .

Розгорілась невеличка дискусія, перепихнулись кількома словами, обмінялись багатозначними поглядами. Він вирішив постібатись з овоча який так нагло і безцеремонно порушив його ідилію  -  на столі лежала стопка файлів з даними на наступних кілька клієнтів, які . . . .

-         Можна попросити тебе допомогти? – промовив він і кинув оком на папери.

Вона подивилась з цікавістю і здивуванням.

-         Але він трохи дивний! – майнуло в її голові, хоча негативної відповіді  після цього не послідкувало.

Непомітно спливали години, гамір і весела музика ніскілечки не відволікали трохи навіть милу пару що весело щось обговорювала, сперечалась і підраховувала. Вони вочевидь не вписувались в клубне життя але обоє добрали свого: він – отримав цікаву діваху що не похєрила його невеличкий але тупий стьоб, а вона таки подавила свою дєрзкость і гонор і  навіть не зняла і поюзала а навіть більше – закохала в себе  . . . . . . . Але то було уже потім, і тихі прогулянки Узвозом і Гіркою, і  спонтанні, безглузді ба навіть наївні вчинки з обох боків. Все було . . . . .

Але він провтикав . . . .  Дівчинка хотіла развєєтся, пагулять . . . . . Хто зна, чи то добре чи погано що вони замутили кохання, якось так вийшло, просто граючись . . .

Тільки через три тижні Ваньку роздуплили про бойфренда  падруги, пацанчика – с района, тіп автарітєта, але було пізно – дуель, так би мовити махач. Він не міг відмовитись . . . .

І . . .

На черговому вишколі . . . . . .

-         Хто вільний на вихідних, нада парочка людей – сказав він і сміливо але трохи туповато глянув у очі друзів

-         Ніколи не махався за бабу але вочевидь прийдеться, секунданта нада . . . .

Ранок, сіріє, холод пробирає, напруга і переживання трохи зігрівають але мороз бере більше за душу ніж за брєнноє тіло . . . Галявина, Труханів, і погане передчуття . . .

І тут з’являється вона, хто дав знати не відомо, що вона тут робить? . . . .

Але розв’язка одна . . .

-         Я нічого не відчуваю до тебе, ми втратили відчуття часу і міри . . Гра закінчилась, все, ти не мій, у нас не може бути майбутнього.

Все поплило, навколишній світ пропав, його почуття і прагнення знову потоптали. Речі втратили свій смисл . . . . .

Поряд знайшлося невеличке дерево. Прихилився. Щоб не впасти.

Дибільна мелодія галімого  самсунга  вивела його зі ступору – спрацювала охорона що стояла по периметру:

-         Ваня, пиздь лоха, развод, він прийшов не сам і зі стволами – голос в слухавці лунав як із труби але починав потрохи роздупляти.

-         Ми скрутили тіпочка, він жене щось про страх і про праблєми але ясно одне  - у гандона ствол . . . . ствол . . . . .ствол . . . . .

Іван і сам уже побачив що апанєнт і канкурєнт так сказать уже витянув флобер і страх на секунди зконцентрував і роздуплив . . . . . . промайнули думки . . .  і . . . . .

Зовсім поряд хтось вистрелив, ці долі секунди дала нашому Йвану шанс – невеличка вилочка і зброя вибита з руки, махачем навіть не пахло, почалась боротьба, вовтузіння . . . . .  Ніж – з’явився якось несподівано але досить стрьомно виглядав в руках апанєнта. Але тут знову пролунав вистріл, зовсім поряд, звук навіть на мить оглушив Івана . . . . .

Серце завмерло на кілька секунд, картина яку він побачив кинула його в ступор, позаду стояла вона, його кохана Дульсінея,  дівчинка – сонце його світлих мрій кожної ночі, людина що тільки но своїм ігнором забила йому кленовий кіл у спину, і разваратіла рану . . . . . . вона тримала флобер, а за кілька кроків лежало тєло падонка з крав якою на всю морду ліца.

-         Чому? – його абєзкураженоє їбало видавало саме таке питання

-         Невже я, невже ті криваві слова були неправдою, шансом на спасіння, вона бо мабуть знала і про понти зі зброєю і про бажання замочити.

 

 . . . . . . Але відповідь почути він не встиг, мєнти і звичайні перехожі порушили цю тривожну ідилію, треба було щось робити. Він підійшов, забрав у неї пістолет, відштовхнув, і знесилено опустився на коліна . . . .  В такій позі його і застали  . . . .

Що було потім . . . . Банальна історія . . . . Суд, виправдання, він з’їхав на самозахист, її свідчення дуже допомогли, благо тут вони були одноголосні – в останні секунди встигли зійтись на версії . . . .  Але не склалось, через пару місяців слідства його випустили, вона . . . . знайшла собі іншого . . . .

Несправжнім було кохання.