Той час, в який ми зараз живемо спокійно можна назвати кінцем спекулятивного бізнесу в Україні під назвою капіталізм. Кінцем тих - хто маючи можливість впливати на законотворення (чи власноручно, чи дією на своїх ляльок у Верховній Раді) встановлювали вигідні для себе чи свого бізнесу оборудки. Кінцем аксіоми про «справедливе серце економіки» - банківську сферу, яка на даний момент для українського народу перетворилась в не доведену ( і надовго) теорему. Кінцем міфу та масового психозу довіри до нашої т.н. політичної еліти, що зганьбила себе вовтузінням та боротьбою між собою, як павуки в банці - за посади, повноваження, близькість до годівниці – до всього, тільки не роботою на країну та її народ.

Все ж таки Лєрмонтов був правий. Написавши вірш з такою назвою він висміяв всіх людей, що почали вважати себе вищими за інших на підставі того, що по рангу служби їм довелося вдягти фраки та манжети.
Подібну картину ми спостерігаємо і зараз в патріотичному русі.
Зараз така ситуація складається, що ми маємо багато королів, княжичів, принцес,хай їм грець, і, натомість, зовсім мало шутів, казочників, мрійників в кінці-кінців.
Кривити душею не буду, тому розкажу відверто.

Скотське, невдячне ставлення так-званої „європейської спільноти" до нашого народу простежується на протязі всієї історії. В ХІІІ столітті наш народ вів нерівну боротьбу проти найбільшої військової потуги тогочасного світу — монголів, вів цю боротьбу самостійно, без будь-якої допомоги ззовні. Очевидним та неспростовним є той факт, що ця боротьба нашого народу має визначальне значення для всієї європейської цивілізації, адже саме об твердині Землі Руської розбилася хвиля монгольської навали, саме тут сили орди були знекровлені та втратили свою ударну міць.

 Україна є воістину великою країною. А хто не вірить в цю просту й беззаперечну істину, нехай спробує виїхати за межі міста, видертись на найвищий пагорб і зробить усі зусилля для того, щоб обійняти ту неймовірну красу, яка простяглася перед його зором. Дивлячись на вражаючий пейзаж, йому наврядчи вдасться осягнути неосяжне. І все це не через короткозорість чи обмежену просторову уяву, а тому що неможливо поглинути велич, яка зветься до банальності наївно просто — Україна.

В світі існує багато градацій і поділів історії на часові рамки: за правлячими династіями, революціями, течіями. Вони всі виникали і гасли.

Те саме стосується і нинішнього нашого положення. Тільки час настав такий , що оцінюємо ми людей по одягу. Погодьтеся, дуже легко за певними прикметами виявити до якого напрямку належить людина. Якийсь незрозумілий пацаватізм з хутром і абстрактними кольорами — клабер. Білі тапки і щось схоже на Lonsdale,Fred Perry, чи Ben Sherman — хуліган. Продовжувати можна довго.

Так-от, якось одної тихої української ночі(сало все-одно раджу переховати) по пустельних вулицях нічного міста летіло БМВ. Прилетіло воно як не дивно не в нічне кабаре чи казино, а до церкви. БМВ, якщо вірити психологам — машина авантюриста. Або бандита. Зрештою, тотожні речі. І тим не менше явно «матеріально успішний»(має БМВ) і очевидно що впевнений у собі(інакше звідки в нього БМВ?) власник авто вибіг з машини і став на коліна перед церквою. На вулиці був дубняк, але суб’єкта це реально не переймало. Молився він хвилин з десять. Потім впав назад в машину і полетів далі.

Мета будь-якої цезури — обмежити не того хто говорить, а того хто слухає. Заткнути не рота тому хто говорить, а вуха тому хто слухає. Коли ми воюємо з цензурою, МИ БОРЕМОСЬ ЗА ПРАВО СЛУХАТИ ЗА ВЛАСНИМ ВИБОРОМ І НЕ ДОЗВОЛЯТИ ІНШИМ ЗАТИКАТИ НАМ ВУХА.

Всупереч очевидності, ОБ’ЄКТОМ ЦЕНЗУРИ Є НЕ АВТОР І ЙОГО СЛОВА, А СЛУХАЧ І ЧИТАЧ, ЯКОМУ НЕ ДОЗВОЛЯЮТЬ СЛУХАТИ І НЕ ДОЗВОЛЯЮТЬ ЧИТАТИ БО ВВАЖАЮТЬ ЙОГО ДИБІЛЬНИМ БИДЛОМ.